Перша школа в селі Пісках-Річицьких була ще за Польщі. Приміщення школи знаходилось в будинку Пантелія Костючика, тобто школа була в приватній хаті. Було тоді лише три класи. Вчилися в дві зміни. В першу зміну ходили перший і другий класи, в другу – третій. Вчителем був Могилко (ім'я і по батькові вчителя жителі села не пам’ятають). Було це в 1920 році. За роботу в школі вчителю платили гроші. Жив він в приміщенні школи (йому виділили один клас). Ця школа існувала до 1939 року.
17 вересня – «золотий» вересень 1939 року. Розпочалося навчання в селі. Навчали дітей в школі місцеві вчителі: Сигинюк Григір Григорович, Костючик Лук'ян Михайлович. Була лише початкова школа. У 1940 році був присланий вчитель з Ратно Кульбачинський Іван з дружиною Ольгою. Вони вчителювали до 1941 року, поки не напали німці на Радянський Союз.
Перед самою війною ще поляки побудували школу біля могилок. В школі було 7 класів. Але вчитися діти вже не встигли, бо розпочалася Велика Вітчизняна Війна.
Навчання в школі тимчасово припинилося. До влади прийшли німці. Через деякий час навчання в школі знову відновлюється. При німцях вчителем був Кондратюк з Ковельського району. Він вчив до 1943 року. Було 3 класи.
Піски-Річицькі, як і інші сусідні села, було окуповане в 1941 році німцями. Приміщення школи було розібране на бліндажі і розбите снарядами. У серпні 1944 року село звільнили від ворогів. Від школи лишився один тільки зруб і фундамент.
На засіданні райвиконкому вирішили побудувати школу на тому самому місці. Збори відбувалися під головуванням голови сільської Ради Костючика Матвія Яковича та уповноваженого з Ратно Галапчука Михайла Григоровича, секретаря комсомольської організації Сигинюка Василя Івановича.
Ліс для школи заготовляли своїми силами жителі села. Лісоматеріали різали вручну. Дуже активно працювали у відбудові приміщення школи комсомольці та й всі жителі. Спільними зусиллями половину приміщення було відремонтовано. Розпочалося навчання. Вчителі були місцеві: Баранчук Іван Сергійович, Пикун Федір Михайлович. Було тоді 4 класи. Вчилися в дві зміни – зранку і ввечері. Уроки розпочиналися о 9 годині і тривалість уроку була 45 хвилин. Вчитися було тяжко: не вистачало підручників, зошитів, олівців.
Пізніше, в 1947 році, були прислані вчителі: Вертепа Тетяна Аврамівна, Ворон юк Марко Йосипович, Майстренко Михайло.
Вертепа Тетяна Аврамівна згадує про свою роботу в нашій школі: «У вашій школі я працювала з 1947 року по 1950 рік. В той час школа була початкова – 1-4 класи. Я працювала вчителем, завідуючою і по сумісництву піонервожатою. Зі мною працювали ще два місцеві вчителя: Баранчук Іван Сергійович і Пикун Федір Михайлович. В піонери тоді учні боялися вступати, бо боялись бандерівців. Проте кращі учні вступали в піонери, хоч галстуки носили тільки в школі».
Перед самою війною ще поляки побудували школу біля могилок. В школі було 7 класів. Але вчитися діти вже не встигли, бо розпочалася Велика Вітчизняна Війна.
Навчання в школі тимчасово припинилося. До влади прийшли німці. Через деякий час навчання в школі знову відновлюється. При німцях вчителем був Кондратюк з Ковельського району. Він вчив до 1943 року. Було 3 класи.
Піски-Річицькі, як і інші сусідні села, було окуповане в 1941 році німцями. Приміщення школи було розібране на бліндажі і розбите снарядами. У серпні 1944 року село звільнили від ворогів. Від школи лишився один тільки зруб і фундамент.
На засіданні райвиконкому вирішили побудувати школу на тому самому місці. Збори відбувалися під головуванням голови сільської Ради Костючика Матвія Яковича та уповноваженого з Ратно Галапчука Михайла Григоровича, секретаря комсомольської організації Сигинюка Василя Івановича.
Ліс для школи заготовляли своїми силами жителі села. Лісоматеріали різали вручну. Дуже активно працювали у відбудові приміщення школи комсомольці та й всі жителі. Спільними зусиллями половину приміщення було відремонтовано. Розпочалося навчання. Вчителі були місцеві: Баранчук Іван Сергійович, Пикун Федір Михайлович. Було тоді 4 класи. Вчилися в дві зміни – зранку і ввечері. Уроки розпочиналися о 9 годині і тривалість уроку була 45 хвилин. Вчитися було тяжко: не вистачало підручників, зошитів, олівців.
Пізніше, в 1947 році, були прислані вчителі: Вертепа Тетяна Аврамівна, Ворон юк Марко Йосипович, Майстренко Михайло.
Вертепа Тетяна Аврамівна згадує про свою роботу в нашій школі: «У вашій школі я працювала з 1947 року по 1950 рік. В той час школа була початкова – 1-4 класи. Я працювала вчителем, завідуючою і по сумісництву піонервожатою. Зі мною працювали ще два місцеві вчителя: Баранчук Іван Сергійович і Пикун Федір Михайлович. В піонери тоді учні боялися вступати, бо боялись бандерівців. Проте кращі учні вступали в піонери, хоч галстуки носили тільки в школі».
В лютому 1988 року відбулась зустріч учнів школи з першою піонервожатою, вчителькою Вертепою Тетяною Аврамівною. Вона розповідала, що «тяжким було навчання в 1947-1950 роках. Батьки не бажали, щоб їхні діти вчилися, не пускали. В класі були діти різного віку (9 і 15 років). Дуже важко приходилося і вчителям, і дітям. Книжок і паперу було мало. Писали на газетах, не було букварів. Навчання все ж таки продовжувалось. Вчились в дві зміни, а зовсім ввечері вчили неписьменних. Неспокійний то був час, тяжкий. Школа була початкова, працювало 3 вчителі, директор і піонервожата. Сільська комсомольська організація була велика. Піонерська – менша, але діти записувались в піонери. Деколи не дозволяли вступати в піонери батьки, бо боялися. Галстуки носили в сумках. Не було тоді ще піонерської атрибутики. Але незважаючи на все це, діти були життєрадісні, активні, їх не потрібно було заставляти вчитися, активно проводили і своє дозвілля, були енергійними, завзятими до будь-якої роботи. Завжди досягали поставленої мети.»
Про навчання в школі, про свою роботу в школі, взагалі про життя 1945- 1950 років згадує Баранчук Іван Сергійович, місцевий вчитель: «1945 рік. Післявоєнні роки. Тяжкі то були часи. В селі залишилося 3 хати. До війни в селі було 120 хат. Після війни жили по бліндажах. Прийшла радянська влада в1945 році. Почалася відбудова села. В період війни була частково зруйнована школа. Комсомольці почали відбудовувати школу. Комсомольську організацію очолював Сигинюк Василь. В 1948 році організовується колгосп. Скрізь панує голод, холод, хвороби. Але люди відбудовують село і вірять в краще життя.
Як я став вчителем?
Закінчив 3 класи польської школи. Знав табличку множення, ділення, гарно писав. З Пикуном Федором працювали в школі. Не було олівців, зошитів, але діти вчилися охоче. З патріотизмом відносилися до школи. Вчилися добре, слухали вчителів. Вчив писати, рахувати. Поступив заочно в Камінь-Каширське педучилище. Перевели в Самарівську школу працювати. На другому курсі навчання в училищі забрали в армію. Після армії закінчував училище вже в Володимир-Волинську. Був секретарем комсомольської організації, був завклубом в селі. Потім поступив в партію. Тяжке було навчання в цей час. В школі світили лучиною, одного олівця ділили на чотири. Не було чим і на чому писати, по олівці їздили в Брест. В школі було чотири класи.
Про навчання в школі, про свою роботу в школі, взагалі про життя 1945- 1950 років згадує Баранчук Іван Сергійович, місцевий вчитель: «1945 рік. Післявоєнні роки. Тяжкі то були часи. В селі залишилося 3 хати. До війни в селі було 120 хат. Після війни жили по бліндажах. Прийшла радянська влада в1945 році. Почалася відбудова села. В період війни була частково зруйнована школа. Комсомольці почали відбудовувати школу. Комсомольську організацію очолював Сигинюк Василь. В 1948 році організовується колгосп. Скрізь панує голод, холод, хвороби. Але люди відбудовують село і вірять в краще життя.
Як я став вчителем?
Закінчив 3 класи польської школи. Знав табличку множення, ділення, гарно писав. З Пикуном Федором працювали в школі. Не було олівців, зошитів, але діти вчилися охоче. З патріотизмом відносилися до школи. Вчилися добре, слухали вчителів. Вчив писати, рахувати. Поступив заочно в Камінь-Каширське педучилище. Перевели в Самарівську школу працювати. На другому курсі навчання в училищі забрали в армію. Після армії закінчував училище вже в Володимир-Волинську. Був секретарем комсомольської організації, був завклубом в селі. Потім поступив в партію. Тяжке було навчання в цей час. В школі світили лучиною, одного олівця ділили на чотири. Не було чим і на чому писати, по олівці їздили в Брест. В школі було чотири класи.
В четвертий клас ходили переростки. Бажання вчитися було велике. Майстренко Михайло ─ вчитель, перший директор. Ту школу перевезли в Річицю.»
Майстренко Михайло мав педагогічну освіту, пізніше трохи його забирають інспектором в райво. На його місце присилають стареньку вчительку Любу Іванівну. Ця школа (біля могилок) проіснувала до 1953 року. В цьому році школу розібрали. Дерево перевезли на будівництво Річицької школи, а на тому місці голова колгоспу Воробей Федось Тодосьович і голова сільської Ради Нінічук Олексій Юхимович зробили силосну яму.
Згодом в Пісках-Річицьких скасовують сільську Раду. А із того дерева, і із дерева колгоспного хліва, кормокухні в 1955 році було побудовано школу. Спочатку це була початкова школа. Першим директором цієї школи був Герасимук Степан Гнатович з Щедрогора. В класах було по 20 і більше учнів, були і не однолітки.
В 1965 році стала вже восьмирічна школа. Директором був Мороз Олександр Семенович. Навчання пожвавилося. Працює піонерська організація в школі. Діти не лише навчаються, а й займаються суспільно-корисною працею, активно відпочивають.
З 1968 по 1971 рік директором школи працює Мережко Єва Григорівна.
З 1971- 1977 рр. ─ директор школи Костючик Михайло Тимофійович.
З 1977- 1979 рр. ─ директор школи Дердюк Марія Федосіївна.
З 1979р.─ директор школи Колядюк Степан Іванович.
З 1984р. ─ директор школи Гавришук Микола Іванович.
З 1985 по 1999 рік директором школи працює Воробей Адам Феодосійович.
З листопада 1999 року в Піски-Річицькій школі директором працює Костючик Марія Андріївна. З лютого 2002 року завучем працює Кобець Людмила Василівна. Школа має три приміщення, функціонує їдальня. В 2003 році навчалося в школі 72 учні, з них у 1-4 класах ─ 40, у 5-8 класах ─ 32 учні. Творчо працювало з дітьми 15 педагогів.( матеріал зібрала Кобець Людмила Василівна 1969 року народження).
З 1971- 1977 рр. ─ директор школи Костючик Михайло Тимофійович.
З 1977- 1979 рр. ─ директор школи Дердюк Марія Федосіївна.
З 1979р.─ директор школи Колядюк Степан Іванович.
З 1984р. ─ директор школи Гавришук Микола Іванович.
З 1985 по 1999 рік директором школи працює Воробей Адам Феодосійович.
З листопада 1999 року в Піски-Річицькій школі директором працює Костючик Марія Андріївна. З лютого 2002 року завучем працює Кобець Людмила Василівна. Школа має три приміщення, функціонує їдальня. В 2003 році навчалося в школі 72 учні, з них у 1-4 класах ─ 40, у 5-8 класах ─ 32 учні. Творчо працювало з дітьми 15 педагогів.( матеріал зібрала Кобець Людмила Василівна 1969 року народження).
Станом на 2012-2013 навчальний рік в школі працює 18 вчителів, а також з обслуговуючого персоналу – 8 працівників. Тепер у школі навчається 85 учнів. Шкільною бібліотекою завідує Кобець Алла Юхимівна, а комп'ютерним класом – Нінічук Олена Степанівна, який складається з 5 комп'ютерів.
На даний час в школі добудовано новоу їдальню.
В школі працюють молоді вчителі: вчитель фізичного виховання Костючик Андрій Степанович, вчитель історії та правознавства Оніщук Михайло Володимирович, вчитель музики та образотворчого мистецтва Миронюк Світлана Миколаївна, вчитель трудового навчання Самарчук Вадим Якович.
Шановані у селі ветерани педагогічної праці: Костючик Надія Миколаївна, Костючик Ганна Михайлівна, Костючик Матвій Терентійович, Пашкевич Марія Федосіївна, Воробей Адам Феодосійович, Пікун Галина Миколаївна.
З випускників Піски-Річицької школи слід відзначити Абрамович Вікторію, яка працює журналістом в районній газеті Ратнівщина, Сільчук Валентину, яка закінчила Володимир-Волинський педагогічний коледж і працює вчителем у селі Зоряне Ратнівського району.
В школі навчається талановита учениця 7 класу Пекун Аня, яка своїм співом зачаровує всіх навколо. Аня добре знає українську мову і літературу.
В школі працюють молоді вчителі: вчитель фізичного виховання Костючик Андрій Степанович, вчитель історії та правознавства Оніщук Михайло Володимирович, вчитель музики та образотворчого мистецтва Миронюк Світлана Миколаївна, вчитель трудового навчання Самарчук Вадим Якович.
Шановані у селі ветерани педагогічної праці: Костючик Надія Миколаївна, Костючик Ганна Михайлівна, Костючик Матвій Терентійович, Пашкевич Марія Федосіївна, Воробей Адам Феодосійович, Пікун Галина Миколаївна.
З випускників Піски-Річицької школи слід відзначити Абрамович Вікторію, яка працює журналістом в районній газеті Ратнівщина, Сільчук Валентину, яка закінчила Володимир-Волинський педагогічний коледж і працює вчителем у селі Зоряне Ратнівського району.
В школі навчається талановита учениця 7 класу Пекун Аня, яка своїм співом зачаровує всіх навколо. Аня добре знає українську мову і літературу.